Італійські Мілан і Кортіна-д’Ампеццо нині приймають Зимові Олімпійські ігри. І хоча до закінчення змагань ще багато часу, можна сказати, що кульмінація вже відбулася. Нею стала дискваліфікація українського спортсмена та прапороносця національної команди скелетоніста Владислава Гераскевича, який вирішив вшанувати спортсменів, що стали жертвами російської агресії за допомогою ексклюзивного шолома.

Міжнародний олімпійський комітет, посилаючись на “Правило 50” Олімпійської хартії, що забороняє політичні акції, жорстоко покарав українця, позбавивши його шансу на медаль ігор. Мотивацією чиновників стало нібито небажання вплутувати спорт у політику. У час, коли мовчання також вже стало політичною позицією, такий крок викликав обурення та жорстку критику.

Владислав Гераскевич нині отримує слова підтримки від всього цивілізованого світу, а МОК – сигнали ганьби та справедливу критику. 24 Канал разом із відомим спортивним журналістом Іваном Вербицьким аналізує ситуацію, відзначає мовчазних українських легенд спорту та нагадує інші випадки "політики" на Олімпіадах.

Читайте також Хто створив шолом Гераскевича, про який говорить увесь світ

Скандал із Владиславом Гераскевичем і шоломом пам’яті – гучний, але не єдиний подібний випадок в історії Олімпіад.

Один із найвідоміших прикладів – жест американських темношкірих атлетів на Іграх-1968 у Мехіко.

Тоді Томмі Сміт і Джон Карлос під час нагородження (вони отримали золото і бронзу в бігу на 200 метрів) одягнули чорні боксерські рукавички та під час виконання гімну США підняли свої кулаки вгору, показавши так званий жест Black Power, щоб продемонструвати солідарність із борцями за рівні громадянські права для темношкірих американців і привернути увагу до сегрегації у США.

Американських атлетів підтримав срібний призер австралієць Пітер Норман, який начепив на себе значок борця за громадянські права на знак підтримки.


Жест, який коштував спортсменам кар'єри / архівне фото

Нагадаємо, що в 1968-му був апогей протестів, за кілька місяців до Олімпіади було вбито Мартіна Лютера Кінга, а в Чикаго влада влаштувала погроми активістів.

Тодішній МОК гуманістичних поривів і проявів солідарності не зрозумів і жорстоко покарав спортсменів. Американці зазнали довічних дискваліфікацій, а Норман не потрапив до складу збірної на Ігри-1972.

Ці покарання, до речі, усунули конкурентів для українця Валерія Борзова в Мюнхені, адже Томмі Сміт, наприклад, у Мехіко встановив світовий рекорд. Більше в Олімпіадах брати участі він не буде: кар'єри всіх трьох були зруйновані.

МОК досі не вибачився перед спортсменами, але заднім числом ніби пробачив. Нормана запросили на відкриття Олімпіади в Сіднеї 2000 року, а Джон Карлос працював у НОК США та входив в оргкомітет Олімпіади-1984 у Лос-Анджелесі. У 2021 році Карлос в інтверв’ю The Guardian підтвердив, що МОК ніколи не вибачався перед ними за ті події, хоча вони пройшли через загрози смерті та остракізм.

Тоді МОК, пояснюючи дискваліфікації, заявив, що жест, спрямований проти расизму, нібито "не відповідає фундаментальним принципам Олімпіади".

Цікаво, що головою МОК тоді був американець Ейвері Брандідж, відомий тим, що був противником бойкоту літньої Олімпіади-1936 у Мюнхені. Тієї самої – з Гітлером, нацистськими вітанням, Ленні Ріфеншталь та всім іншим.

Як голова Олімпійського руху США Брандідж тоді зробив усе можливе, щоб привести американську команду до нацистів. Зокрема, публічно заявляв, що отримав від наці письмові гарантії, що дискримінації щодо євреїв на Олімпіаді не буде.

Він ніяк не засуджував нацистів і не критикував їх. Натомість у 1968 році жорстоко покарав своїх земляків. За даними тогочасних ЗМІ, дискваліфікація сталася за його наказом.


Голова МОК Ейвері Брандідж залишився в пам'яті як головний расист в Олімпійському русі / архівне фото

У 1972 році історія повторилась. І Брандідж знову став антигероєм. Тоді в Мюнхені стався жахливий теракт: німецькі спецслужби проспали палестинських терористів, які атакували та взяли в заручники ізраїльських спортсменів в Олімпійському селищі.

Попри трагедію, яка забрала життя 11 членів олімпійської родини, Ігри не були зупинені, була лише денна пауза та панахида, яку проігнорували арабські країни та СРСР. Це в очах світу зробило їх солідарними з терористами.

До теми Чому стався теракт на Олімпіаді-1972 та як помстився Моссад

Олімпійські бюрократи навіть після того, як Брандідж пішов на пенсію, ще довго відмовлялися вшановувати жертв теракту хвилиною мовчання і дали згоду лише в наш час. Хвилина мовчання в пам'ять про 11 загиблих членів олімпійської збірної Ізраїлю пройшла лише на постковідній Олімпіаді в Токіо у 2021 році – через майже пів століття після трагедії.

Спортивний журналіст Іван Вербицький констатує, що нинішній скандал є продовженням давньої політики МОК затикати рота спортсменам і потурати злочинам.

Іван Вербицький,

український журналіст, фахівець з історії спорту та олімпізму

На жаль, це стандартна практика МОК, освячена ще засновником відновленого Олімпійського руху бароном П'єром де Кубертеном, який обіймався з Гітлером на зимовій Олімпіаді 1936 року в Гарміш-Партенкірхені. І нікого це тоді не бентежило, точніше, бентежило так, як і зараз бентежить людей. Але не бентежило так званих олімпійців, які, як завжди, в рожевих окулярах. Розповідають про дух олімпізму, дух сучасного суперництва, не звертаючи увагу на те, що відбувається навколо. А коли починає відбуватися вже навколо них, то вже пізно, вже вся Європа в крові (як було в 1930-ті – 24 Канал). А зараз поки що в крові тільки Україна.

Згадайте Хуана Антоніо Самаранча (голова МОК з 1980 по 2001 роки – 24 Канал), Ігри-1980 в Москві з цими всіма серпочками, молоточками, Леніним на цілу трибуну в Лужниках. Тоді це також чиновників МОК не турбувало, коли не приїхало понад 60 країн, також нікого не турбувало, як завжди.

Міжнародний олімпійський комітет був таким, як він є зараз, завжди і при всіх керівництвах. Просто Кірсті Ковентрі, може, через свою недосвідченість почала відразу так відверто ламати через коліно. Якби вона була досвідченішою, як, наприклад, Томас Бах (її попередник – 24 Канал), можливо, вона би трошки гнучкіше чинила.

Іван Вербицький говорить, що Владиславу Гераскевичу дійсно вдалося привернути увагу всього світу до жертв російської агресії, але заради цього він фактично пожертвував своєю кар’єрою.

Іван Вербицький,

український журналіст, фахівець з історії спорту та олімпізму

Думаю, Владислав, як і всі ми, стурбований тим, що голос України світ останнім часом не чує. Влад хотів привернути увагу до України всього світу. Можливо, він та його батько не очікували, що це буде такою ціною: здається, вони все-таки розраховували, що буде розголос і вдасться переконати МОК не йти на такі важкі рішення. Але сталося так, як сталося. На жаль, ми втратили, можливо, потенційного медаліста, бо Влад показував дуже серйозні результати на всіх п'яти чи шести кваліфікаційних заїздах. Він там і перший, і другий, і третій був. Як показує практика цієї Олімпіади, тренувальні заїзди – це дуже серйозно. Наприклад, у стрибках з трампліна німець, який ніколи не перемагав (Філіпп Раймунд – 24 Канал), в двох тренувальних заїздах був перший, у підсумку він і став олімпійським чемпіоном. Ця траса підходила Владу, і дуже шкода, що він цей шанс втратив.

МОК, на жаль, у своєму нинішньому вигляді виконує ту місію, яка, мабуть, і була закладена, коли Кірсті Ковентрі в березні 2025-го обирали президентом цієї організації, щоб не допустити туди Себастьяна Коу (британський спортсмен, прихильник жорсткого бану росіян – 24 Канал). Після того, як Ковентрі стала президенткою, одразу почалися слова про те, що росіян можуть повернути, потім потихеньку їх стали повертати, і всі дії пані Ковентрі були спрямовані на те, щоб догоджати Росії і, відповідно, "трошки" принижувати нас.

Думаю, що якась людяність у неї є (тому під час коментарів ЗМІ про дискваліфікацію українця вона ридала – 24 Канал)... Сам Влад вже неодноразово говорив увечері на пресконференції, що в них відбулася дуже людяна розмова. Я думаю, що людяність є, їй було справді шкода ухвалювати таке рішення, але його треба було приймати. Тому вона намагалася, можливо, знайти компроміс, відмовити його, але, коли не вдалося, їй, певно, по-людськи було шкода. На церемонії відкриття Ігор вона постійно наголошувала на тому, наскільки важко потрапити на Олімпійські ігри, наскільки це хвилююча мить. Вона, можливо, проєктувала це все на себе, як вона проходила той шлях. І зрозуміло, що тепер вона забирає в людини мрію, в людини, яка реально претендувала на медаль. Тому по-людськи було шкода, але місія… вона інша.

Також експерт говорить про подвійні стандарти та розмивання позиції МОК.

Іван Вербицький,

український журналіст, фахівець з історії спорту та олімпізму

Зараз Гераскевич і його команда апелюють до того, що, наприклад, ізраїльський спортсмен виходив у кіпі з іменами жертв терористичного акту 1972 року. Також американський фігурист Наумов показував фото з зображенням свого батька, загиблого в авіакатастрофі. Тобто це жертви терору, побутові жертви.

Це, звичайно, трошки інше. У нас на цьому шоломі, зокрема, військові, які боролися за Україну. Тут, я думаю, дуже правильні речі сказав дипломат Валерій Чалий, що насправді колись сама ідея Олімпіади була пов'язана з тим, щоб вшановувати загиблих воїнів, і чомусь про це почали забувати.

Мені здається, що саме на це треба звертати увагу, що нічого поганого Гераскевич не зробив. Ми країна, яка обороняється. І зрозуміло, що, наприклад, біатлоніст Євген Малишев, якому було 19 років… він цілком міг претендувати на місце в олімпійській команді, якби його не вбила Росія.

Крім того, про що ми можемо говорити, якщо, наприклад, у нас єдина повноцінна база для біатлону (крім Карпат) – це біатлонна база в Чернігові. Вона була повністю зруйнована буквально в перший чи другий день війни. Тобто про які рівні умови, про яке рівноправ’я можна говорити!


Американець Наумов демонструє фото батьків, загиблих під час авіакатастрофи під Вашингтоном / фото Getty Images

Експерт визначає, що сьогодні на дух олімпізму дуже активно впливає дух Анкориджа, тобто гібридний російський вплив. На жаль, одним із його провідників, крім уже звичних росіян, нині виступає етнічний українець та легендарний олімпієць Сергій Бубка.

Наразі він мовчить і не коментує атаку на земляка. На думку Вербицького, насправді Бубка може не обмежитися пасивною агресією.

Іван Вербицький,

український журналіст, фахівець з історії спорту та олімпізму

Рука Москви в політиці МОК очевидна, бо не дарма ж росіяни минулого року просовували Кірсті Ковентрі на противагу Себастьяну Коу. Але варто відзначити і роль Сергія Бубки (колишнього голови НОК України й чинного ленвиконкому МОК – 24 Канал). Влад Гераскевич був таким яскравим критиком Бубки, його проросійської політики, особливо після того, як з'явився фільм-розслідування Дениса Бігуса ("Олімпійська надія окупантів" – 24 Канал).

Влад виступав тоді на засіданні Національного олімпійського комітету. Про те, щоб до Бубки були застосовані санкції, потрапив під обструкцію колег з НОК (Георгія Зантараї, Ніни Уманець тощо – 24 Канал). Всі тоді обурилися, сказали, хто він такий, що він собі дозволяє, де він, де Бубка. Сергій Назарович, як всі ці люди, доволі злопам'ятний.

Я, наприклад, не здивуюся, що він не просто не самоусунувся, а своє слівце для того, щоб було ухвалено таке рішення, можливо, навіть замовив... Зважаючи на впливовість Бубки у Міжнародному олімпійському комітеті, це цілком реально. Також треба відзначити мовчання іншого українського члена МОК Валерія Борзова (видатний олімпіонік, перший міністр спорту незалежної України та колишній голова НОК – 24 Канал).

Можна стверджувати, що Владислав Гераскевич приніс свою кар'єру в жертву, щоб привернути увагу світу до подій в Україні. Так само 50 років тому на Олімпіаді в Монреалі зробив канадський українець Данило Мигаль, який вибіг на поле з українським прапором під час матчу збірної СРСР і станцював гопака.

Данило Мигаль нагадує про Україну на Олімпіаді-1976: дивіться відео

Тоді більшість сторонніх глядачів просто не зрозуміли, що це було і з яким прапором вибіг чоловік. Нині ж світ уже добре знає ці кольори. Можливо, колись їх будуть поважати й олімпійські чиновники.